ЗАЖИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗАЖИ́ТИСЯ, иву́ся, иве́шся, док., розм. Довго жити, гостювати, затримуватися у кого-небудь, десь. Прийшов тесть до зятя на різдво у гості та й зажився, так що вже празники пройшли, а він все живе (Україна.., 1, 1960, 227); // Жити довше звичайного віку людини, жити надто довго. — Кажуть, що зажилися [батько] на світі, а, бачте, не хочуть умирати, — лагідно озивається син, теж уже сивий дід (Вас., II, 1959, 520).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 122.