ЗАКОПИ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАКОПИ́ЛИТИ, лю, лиш, док., перех., розм. Виставляти наперед вип’ячувати (губу, губи), надаючи своєму обличчю презирливого або гордовитого виразу. Дівчина одрзуа поважніє, закопилює губки, манірно подає пухкеньку руку з рожевими нігтиками (Кучер, Прощай.., 1957, 42); — Задерла [титарівна] кирпу, закопилила спідню губу, ще й пику одвернула (Н.-Лев., IV, 1956, 349); Петрик.. оглянув мене всього і, закопиливши губу каже: — Ну то й що! Хоч ти і вищий, так я товщий! (Багмут, Опов., 1959, 6); Він [пан Купа] і виходив базарної юрби, наче з безлюдного моря, закопиливши губу і красуючись (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 226).
◊ Закопи́лювати (закопи́лити) губу́ (гу́би) див. губа́1; Закопи́лювати (закопи́лити) но́са див. ніс.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 158.