ЗАЛА́ЗИТИ1, а́жу, а́зиш і ЗАЛІЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАЛІ́ЗТИ, зу, зеш, док.
1. Видиратися, підніматися на верх чого-небудь, спираючись руками й ногами. Катря залазить на віз, розстеляє сіряк і сідає на ньому (Головко, II, 1957, 235); Пусти чорта в хату, то він і на піч залізе (Укр.. присл.., 1955, 168); * Образно. Якби ви вчились так, як треба, То й мудрість би була своя. А то залізете на небо: «І ми не ми, і я не я» (Шевч., І, 1951, 332).
2. Заходити, протискуючись, або заповзати куди-небудь, під щось. Дід-провідник зупинився, наказав усім залазити в комиші, скласти свої клунки й бути напоготові (Коцюб., І, 1955, 348); Всі залазять до невеличкої печери (Ю. Янов., IV, 1959, 226); Юра спокійно лягає, залазить під затишну ковдру і готується мирно заснути (Смолич, II, 1958, 16); Один маленький хлопчик заліз у куток і наляканими очицями поглядає навкруги (Гр., І, 1963, 242).
3. Потай забиратися, проникати, потрапляти куди-небудь. — Та що ви, Терентію… — дивується Мар’ян. —Хіба ж я палій? Як можна подумати таке? Плачинда ще більше хмуриться: — І не таке подумаєш, коли хтось вночі розбоєм залазить у твоє добро ще й вогонь розводить (Стельмах, І, 1962, 178); Пан Хоцінський блискотів сірими вирячкуватими очима на молоду, на молодих її сестер, як той вовк, що залізе до овечок у кошару (Н.-Лев., І, 1956, 136); Лихі люди ходять тепер раз у раз по вулицях. Коли б ще до нас не залізли (Коцюб., II, 1955, 163).
4. розм. Устромлятися, заглиблюватися в що-небудь. — Е, пусте! Лікар каже, що ніж заліз неглибоко. Мені нічого (Коцюб., II, 1955, 155); // тільки док., перен. Цілком віддатися якій-небудь справі. І хотів би, коли нічого зробити не можна, залізти хоч би в літературу, хоч би в праці знайти розраду — але й тут чигають на тебе всякі хороби (Коцюб., III, 1956, 313).
◊ Зала́зити (залі́зти) в борги́ — те саме, що Вла́зити (влі́зти) в борги́ (див. вла́зити). Батько по горло заліз в борги (Горд., II, 1959, 194); Зала́зити вго́ру, зневажл. — прагнути досягти високого становища в суспільстві. І батько й мати не пускали. Казали: — Вгору не залазь. Так ні, за князя. От і князь! От і пишайсь тепер, княгине! (Шевч., II, 1953, 10); Зала́зити (залі́зти) в ду́шу кому — те саме, що Вла́зити (влі́зти) в ду́шу (див. вла́зити). [Петро:] Батькові в душу заліз та й ворочаєш ним, як знаєш! (Мирний, V, 1955, 188); Декого вже розкусили Марія і її порадники, та всім не залізеш у душу (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 47); Зала́зити (залі́зти) в петлю́ до кого-небудь — потрапляти в залежність від кого-небудь. На такому наділі не розженешся, хіба що в петлю до панів та глитаїв залізеш, і зашморгнуть вони тебе, що й землиці тій не рад (Цюпа, Назустріч.., 1958, 150); Зала́зити (залі́зти) в чию шку́ру (шкі́ру) — те саме, що Вла́зити (влі́зти) в чию шку́ру (шкі́ру) (див. вла́зити).
ЗАЛА́ЗИТИ2, а́жу, а́зиш, док. Почати лазити. Врешті, він почув, що по тілу його мов комашня залазила. Семен загорнувсь у свиту, але його взяли дрижаки (Коцюб., І, 1955, 123).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 179 - 180.