ЗАЛИ́ГУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАЛИГА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Надівати вірьовку на роги корові або волові. — Продавай к лихій годині ялівок та купуй таких, щоб телилися.. Залигуй корів та веди в район, — гарячився Кузь (Тют., Вир, 1964, 131).
2. тільки док., перен., розм. Позбавити кого-небудь волі. Правда, піщани були ще вільні. Та що з того, коли приладилось дожидати, що от-от і їх залигають… (Мирний, І, 1949, 182); Випадково чи не випадково, стріне Надю одна мамина сваха, друга.. й услід жебонить: — Бачите, пішла… Ось вам і низенька… Ось вам і дурненька… Отакого хлопця залигала (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 185.