ЗАМЛІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАМЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Втрачати чутливість, німіти внаслідок порушення кровообігу (про частини тіла); затерпати. Та й держалась же Конониха за те життя, як борона за траву! Держалась.., щоб попоїсти хлібця чорного з сіллю; після пополоти на городі, аж коліна замліють, або попов’язати в спеку, зігнувши спину дугою так, що після, як зв’язана лозина, й не розігнешся (Григ., Вибр., 1959, 324); Довго лежить Явдоха під коморою. Спина задубіла, замліли руки (Донч., III, 1956, 10).
2. Ставати нерухомим, завмирати від якого-небудь глибокого, сильного почуття. Мотоцикл лежить боком, судорожно здригається в піску, а вони стоять над ним, замлівають в обіймах (Гончар, Тронка, 1963, 227); Я з переляку відсунувсь у другий куток і охолов. Замлів (Барв., Опов.., 1902, 213).
3. діал. Втрачати сили, слабнути; ставати виснаженим. — Ой я ж терпіла, Да вже замліла (Чуб., III, 1872, 250); Літа зігнали краску з лиця [Насті] -воно зажовкло, замліло, спина зігнулася (Мирний, IV, 1955, 114).
4. тільки док., рідко. Почати мліти від глибоких переживань. Вперше замліло серце, і він спитав товариша, чия вона? (Вовчок, Вибр., 1937, 162).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 215.