ЗАМОКА́ТИ, а́є, недок., ЗАМО́КНУТИ і ЗАМО́КТИ, кне; мин. ч. замок, ла, ло; док.
1. Вбираючи в себе воду, вологу, ставати мокрим, вогким; намокати. Накрив Іван хату солом’яними кулями, щоб від дощу не замокала (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 37). Вносити вапняні добрива весною не доцільно, бо вивезені взимку на поле вони замокають і їх не можна рівномірно розсіяти (Хлібороб Укр., 7, 1964, 16); У видолинках, трава полягла, замокла (Горд., II, 1959, 327); Замокли сухарі, і цукор одмокрів (Рильський, І, 1960, 230).
2. тільки док. Набрякнути від води, вологи (про дерев’яні предмети, що розсохлись), набираючи а попереднього об’єму. Загнав [Василь] кобилу з возом у болото, щоб колесо замокло (Григ., Вибр., 1959, 109); — Що ти все носиш і носиш воду? — Я в діжку наливаю, щоб замокла.., — відповіла дівчина (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 199).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 218.