ЗАМІ́НА, и, ж. 1. Дія, при якій замість одного предмета, явища і т. ін. виступає інший предмет, інше явище і т. ін., замість одного предмета, однієї особи береться інший предмет, інша особа. Заміна вільної конкуренції монополією є корінна економічна риса, суть імперіалізму (Ленін, 23, 1950, 90); Заміна вугілля газом зменшує потребу в робочій силі і транспортних засобах (Наука.., 11, 1956, 9); Процес заміни іншомовного слова своїм корінним ніяк не можна кваліфікувати взагалі як регресивне явище (Рильський, III, 1956, 92).
2 Той, хто (або те, що) замінює, може замінювати кого-, що-небудь. — Ось що, Килино: щоб завтра ж мені була заміна. Сюди, до горшків, можна й старішу котрусь (Головко, І, 1957, 431); Адміністрація шахт знахабніла і вирішила урізати платню навіть за пророблені вже два тижні: хто запротестує, — геть з роботи, заміна є… (Кол., Терен.., 1959, 62).
3. рідко. Те саме, що о́бмін. Одного дня.. до камери з’явився черговий помічник тюрми й сповістив, що другого дня ми будемо відряджені до кордону для заміни на польських «громадян» (Досв., Вибр., 1959, 156).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 210.