Що oзначає слово - "заспокоювати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ЗАСПОКО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАСПОКО́ЇТИ, о́ю, о́їш, док., перех.

1. Заглушувати, розвіювати чий-небудь неспокій, тривогу, хвилювання, тугу і т. ін. Чіпка похвалився їй своїм горем та трохи сам не заплакав. Галя його заспокоювала, голубила, пригортала міцно до серця (Мирний, II, 1954, 284); Мати йшла за труною, кричала і плакала, а сусіди її заспокоювали (Сміл., Сашко, 1957, 47); — Кістка ціла, — заспокоїв його Денис, перев’язуючи рану (Гончар, III, 1959, 43); // Примушувати кого-небудь поводитися, триматися тихо, спокійно. Діти змерзли, пищали і трудно було заспокоїти їх (Коцюб., І, 1955, 350).

◊ Заспоко́їти ста́рість чию — зробити життя старої людини спокійним, безтурботним. Добра донька дуже кохала свого батька, захистила його і, хоч сама була вбога, усе робила, щоб заспокоїти його старість (Коцюб., III, 1956, 8).

2. Знімати біль, полегшувати хворобливий стан і т. ін. Дехто вважає, що спиртова настойка материнки, введена в дупло хворого зуба, заспокоює зубний біль (Лікар, рослини.., 1958, 86); В нього нив бік, і біль був такий тупий і неприємний, що Дорош не знав, як лягти, щоб заспокоїти його (Тют., Вир, 1964, 166); // Послаблювати, усувати яке-небудь почуття, переживання. Музика ллється, мов тиха вода, колише мої нерви, заспокоює (Н.-Лев., III, 1956, 304); Всі побоювання, які щойно заспокоїла [Сахно], зринули знову ще з більшою силою (Смолич, 1, 1958, 83); Він радив Людям затриматись тут і священні зложить гекатомби, Щоб заспокоїти гнів богині Афіни (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 61).

3. Те саме, що утихоми́рювати. Між солдатами пішла заваруха, сам адмірал Нахімов прийшов заспокоювати їх (Кучер, Чорноморці, 1956, 435); — Галич заспокоїмо, знищу крамолу. Хоч сил багато покладу, а знищу (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 425).

4. Вгамовувати голод, спрагу. Заспокоївши перший голод, Бжеський відкинувся на спинку стільця (Тулуб, Людолови, І, 1957, 8); Заспокоїти спрагу.

5. розм., рідко. Те саме, що задовольня́ти 1. При помочі мови чоловік заспокоює потреби свого чуття і розуму, своєї пам’яті і своєї фантазії (Фр., XVI, 1955, 382); Кравець подався до тестьової кімнати, радий, що може заспокоїти свою цікавість (Коцюб., III, 1956, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 325.