ЗАСУ́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАСУДИ́ТИ, суджу́, су́диш, док., перех.
1. Визнаючи когось винним, встановлювати йому яку-небудь міру покарання. [Єлеазар:] Батьки і браття, матері і сестри! З якого часу в нас таке настало, що без суда засуджують людей? (Л. Укр., II, 1951, 136); Хоч фактично Франко не був членом жодної соціалістичної організації, проте його засуджують на 9 місяців тюрми (Козл., Відродження.., 1950, 28); Через два тижні суд засудив Сергія Петровича Боровика.. до двох років ув’язнення (Собко, Справа.., 1959, 154); — Син у мене був.. у солдатах, а перед тією війною засудив цар його повісити (Ю. Янов., І, 1954, 13).
2. Ставитися до кого-, чого-небудь негативно, висловлювати незадоволення кимсь, чимсь, вважати щось поганим, хибним. Наталя почервоніла, опустила очі, щоб не бачити хмурого обличчя Остапчука, його іронічного погляду, що засуджував її легковажність, гарячковість, різкість (Жур., Вечір.., 1958, 170); Партія викрила і засудила культ особи для того, щоб розчистити шляхи в майбутнє і полегшити наш рух до комунізму (Мист., 3, 1963, 3).
3. на що. Прирікати кого-небудь на щось тяжке неминуче. Біль унаслідок вивихнення ноги, як і ушкодження на голові й тілі, ..засудили.. жінку на кілька-тижневе лежання (Коб., III, 1956, 189); Коли оскаженілий міщанин йде проти нас, тим самим він засуджує себе на нещадну кару (Еллан, II, 1958, 265).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 338.