ЗАХРИПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАХРИ́ПНУТИ, ну, неш; мин. ч. захри́п, ла, ло; док. Втрачати чистоту, звучність голосу, говорити, співати і т. ін. хрипло; хрипнути. Було оце тільки почне вечоріть, ..сяду на скелі над Россю та й співаю, аж поки не захрипну (Н.-Лев., І, 1956, 66); Сагайда вже захрип, віддаючи команди (Гончар, III, 1959, 41); //Ставати хриплим (про голос і т. ін.). Голос його захрип, коли він переказував слова Косенка, але це тривало лише одну мить (Собко, Стадіон, 1954, 254); * Образно. Старий Бриль почекав зморщившись, доки гудок таки захрип. Аж тоді Іван Антонович відіткнув вуха (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 393.