ЗАЧАЛА́ПАТИ і ЗАЧАЛА́ПКАТИ, аю, аєш, док., розм. Почати чалапати, чалапкати; піти з шумом по воді, болоту і т. ін. або піти повільно, важко переставляючи ноги. * Образно. Лесь припав до землі, а тінь зачалапала по днищі струмка (Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 237); // Почутися при такій ході (про кроки). Настав ранок, сірий, млистий, понурий.. Аж зачалапкали кроки в болоті, і ввійшов той самий присяжний, що його вчора припровадив [патер] сюди (Фр., II, 1950, 159); Як же всі були вражені, коли ввечері в коридорі знову знялася метушня, стомлено зачалапали чиїсь кроки, відчинилися двері до камери і зайшла вся наша, вже пом’янута камерою, шестірка [в’язнів] (Збан., Єдина, 1959, 284).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 400.