ЗАЇ́КА, и, ч. і ж. Людина, яка заїкається. — А це чий віз?.. — М-м-мій в-в-віз, — підбіг заїка-посполит, низько вклоняючись архімандритові (Тулуб, Людолови, І, 1957, 125); Він трохи заїка. Коли спокійний, цього не помітно (Баш, Надія, 1960, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 132.