ЗБИ́ТКИ, ів, мн. (одн. зби́ток, тку, ч.).
1.Матеріальні втрати; протилежне прибутки. Інтервенти заподіяли радянським республікам збитків на суму 38 млрд. золотих карбованців (Іст. УРСР, II, 1957, 218); Летить раптом із столиці до губернатора казенна бумага — відшкодувати Лук’янові сину Свиридову Ка-башному всі його збитки (Гончар, Таврія, 1952, 38).
Бу́ти в зби́тку — зазнавати матеріальних втрат. — Ставай до мене в підмайстри.. В збитку не будеш, бо жодного дня не сидітимеш без роботи (Тулуб, Людолови, І, 1957, 119).
2. розм. Зло, шкода.— Ну й молодь тепер пішла… їй аби тільки причепуритися або напитися. І на думку не спаде, що від того самі збитки… (Тулуб, Людолови, I, 1957, 85); // діал. Вчинок, що завдає шкоди.— Хіба ви не вчитеся, не пильнуєте школи, робите о. Телесницькому збитки? (Фр., IV, 1950, 233); Нишпорив [Сергійко] по чужих городах та садках, ..бився з дітворою, — ..одним словом, робив усі ті збитки, які присущі всім дітям його віку (Тют., Вир, 1960, 26).
На зби́тки: а) на зло. Там [під мостом] буду сидіти так довго, аж умру мамі на збитки (Ков., Світ.., 1960, 11); б) навмисне. Він на збитки так качається, щоб тобі страху завдати (Фр., III, 1950, 24); Хіба вона не знає, чого дівчата сохнуть? Тільки покажи якомусь, що побиваєшся за ним, а він тоді на збитки на іншу очі вирячує (Стельмах, І, 1962, 156).
3. тільки мн., діал. Пустощі, жарти. На молоденьких веселих панночок дивиться [Дорко] вже як батько, якого часом веселять збитки дитячі (Мак., Вибр., 1954, 24); — Та якби й ваші двірські самі пряли собі на сорочки, самі шили собі убрання, то не впали б у гріх. Менше мали б часу на усякі збитки (Н.-Лев., IV, 1956, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 437.