ЗБИТО́ЧНИК, ЗБИТО́ШНИК, а, ч., розм.
1. Той, хто завдає збитків (у 2 знач.); бешкетник.— Се я сам підкинув [вогонь до кошари], — мовив Дувідко.. —Ну, чи не збиточник ти? (Фр., VIII, 1952, 407); Кожного дня мав [Кметик] якусь нову непотішну вість про того злобного збиточника (Ков., Світ.., 1960, 122).
2. Пустун. Що за збиточник той Степан! Він знав, що рахунки — моя слаба сторона, і любить не раз подрочитися зо мною (Фр., 1, 1955, 239); Збиточник повторив слова професора, наслідуючи його інтонацію півголосом (Коб., III, 1956, 321).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 438.