ЗВЕРГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗВЕ́РГНУТИ і ЗВЕ́РГТИ, гну, гнеш; мин. ч. зверг і зве́ргнув, ла, ло; док перех., книжн. З силою скидати. При князі Володимирі, як звергали ідолів, то й Ладоша звергли з Гуляй-ріки у річку Ладинку (Мик., II, 1957, 373); * Образно. Гігантське сонце йшло на видноколі, Вали сіяння звергши з вишини (Бажан, Нашому юнацтву, 1950, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 464.