ЗВЕРГА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗВЕ́РГНУТИ1 і ЗВЕ́РГТИСЯ, гнуся, гнешся і діал. зве́ржуся, зве́ржешся; мин. ч. зве́ргся, лася, лося; док.
1. книжн. Падати, звалюватися. Загуркотів несподівано грім, наче там десь розпалася скеля і почала звергатися схилами гір у долину (Кол., Терен.., 1959, 30); — Один раз звергнувся [із скелі], так йому ще мало! Ще заманулося! (Собко, Звич. життя, 1957, 8); * Образно. Удар. І звергається вал канонади На урвища й пагорби волзьких рівнин (Бажан, І, 1946, 146).
2. діал. Здригатися. Малий Мирон аж звергся і обернув залякані оченята на старого Рябину (Фр., І, 1955, 231).
3. діал. Відрікатися. Я ж бо тебе не звержуся, руський мій сардаче! (Федьк., Буковина, 1950, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 464.