ЗВИКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗВИ́КНУТИСЯ і рідко ЗВИ́КТИСЯ, кнуся, кнешся, док.
1. з чим, рідко до чого. Переставати сприймати що-небудь як нове, незвичне, зживатися з чимось, призвичаюватися до чого-небудь. Треба було.. звикатися з новою школою (Вас., І, 1959, 145); У Пакришневій сім’ї вже трохи звиклися до того, що Федір не жив дома (Збан., Сеспель, 1961, 341); // також без додатка. Освоюватися з чим-небудь, пристосовуватися до чогось. — Звикайся, Лялю. Будуть неабиякі труднощі (Гончар, IV, 1960, 33); // з чим. Примирятися з чим-небудь небажаним, неприємним. Микула, який вже зі своїм нещастям звикся, недовго перевертався на соломі; заснув (Мак., Вибр., 1956, 555); З тією думкою, що незабаром доведеться жінку ховати, він давно звикся (Л. Янов., І, 1959, 54); // з ким. Ставати близькою, своєю людиною по відношенню до кого-небудь. Попрощалася Марія з своїми дорогими друзями, з якими так зжилася і звиклась (Цюпа, Назустріч.., 1958, 277).
2. рідко. Те саме, що звика́ти 1. Пріська звиклася завжди одна бути (Мирний, III, 1954, 122).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 472.