ЗВИ́НЕНИЙ, ЗВИ́НУТИЙ, а, е, діал. Дієпр. пас. мин. ч. до зви́нути. Коло комина він у досвітнім сутінку побачив коминарську мітлу на довгім тростиновім держаку, звиненім у колесо (Фр., II, 1950, 258); А в поручника помітно тремтіла рука, якою він урочисто подає звинутий руркою козачий лист (Ле, Хмельницький, І, 1957, 257).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 472.