ЗВОЛО́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗВОЛО́ЖИТИ, жу, жиш, док., перех. Насичувати вологою; робити вогким, вологим. Спалені губи з трудом розривала [баба] та білим язиком їх зволожувала (Стеф., І, 1949, 44); А хмари мусять землю напувати, Зволожувати ниву для сівби (Перв., І, 1958, 240); Січку у запарних відсіках зволожуємо брагою, а коли її нема — то розчином малясу (Хлібороб Укр., 9, 1965, 25); Поливати [газон] краще так, щоб зволожити грунт на глибину 8-10 см (Озелен. колг. села, 1955, 163); Не соромлячись сліз, що зволожили очі, знову обійняв [Володимир] його, радісно зітхнувши: — Ах, 6атьку! (Довж., I, 1958, 340).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 495.