ЗГРИЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗГРИ́ЗТИ, зу́, зе́ш, док., перех.
1. З’їдати гризучи. Він примусив себе випити склянку молока та згризти якийсь сухар (Шовк., Інженери, 1956, 473); * Образно. Семи літ він лишився без батьків. У дев’ять позбувся спадщинного грунту — двох моргів піску й каміння в Берестовому, близько Закопана: згризли батькові борги-податки (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 33); // рідко. Загризати (про тварин). Там його лисиці і згризуть на смерть (Сл. Гр.); // Гризучи, обгризаючи, псувати що-небудь. Працював він [О. С. Пушкін] до цілковитої знемоги, згризаючи по три-чотири пера на день, перекреслюючи нещадно, рвучи й жужмлячи з прокльонами аркуші (Полт., Повість.., 1960, 472); — Миші за всіх найсильніші! Миші — скажу, як є,— Згризли усе топорище моє! (Нех., Казки.., 1958, 96).
2. перен. Дуже мучити, терзати. Всім душу згризала аматорська слава. Про п’єсу розмови велись без кінця (Пера., II, 1958, 333); Стара Явдоха поралась коло слабої дочки, а сама ходила мов з хреста знята. Тяжкі пригоди згризли, з’їли її, мов іржа залізо (Коцюб., І, 1955, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 523.