ЗДИ́БЛЮВАТИСЯ, юється, недок., ЗДИ́БИТИСЯ, иться, док. Підніматися, ставати на диби (про коня). Якісь люди з натовпу хапали коня за вуздечку — кінь здиблювався і бив копитом (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 12); Схарапудився кінь під Яреськом, здибившись, обкрутнув його на місці (Гончар, II, 1959, 48); * Образно. За семафором, тільки набравши розгін, він [поїзд] раптом здибився від вибуху страшної сили (Цюпа, Назустріч.., 1958, 273).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 535.