ЗЛОВЖИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗЛОВЖИ́ТИ, иву́, иве́ш, док., чим. Вживати, використовувати що-небудь на зло або шкоду комусь. — Ти тут сорок хвилин зловживав нашим терпінням (Руд., Вітер.., 1958, 40); [Норма:] Він зловживав вашим довір’ям і вашою любов’ю, так? (Галан, І, 1960, 423); // Користуватися чим-небудь у більшій, ніж належить, кількості. Деякі письменники зловживають у своїх творах «фольклорними елементами» (Рильський, III, 1956, 70); До кімнати увійшла ще досить молода, вродлива жінка, яка не уникала косметики, але й не зловживала нею (Дмит., Розлука, 1957, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 598.