ЗМАНДРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., рідко. Піти, втекти і т. ін. звідки-небудь (частіше з постійного місця проживання). [Карпо:] Підеш з села, почнуть плести, лихословити… Скажуть, певно, тому правда, що про неї та Карпа патякають, через те вона й з села змандрувала (Кроп., II, 1958, 171); Вони зайшли на галявину, пориту лисячими норами, які вже подекуди пообвалювалися.. — Не водяться вже лиси. Змандрували,— сумно пояснив Тимко (Тют., Вир, 1964, 228).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 612.