ЗНЕМО́ГА, и, ж.
1. Безсилля, слабість чого-небудь виснажливого (від утоми, мук, важкої праці і т. ін.). Доки сили стає, пугають вони [голуби] сполохані з гнізд своїх, над широким полум’ям, ..поки не посмаляться. Тоді від знемоги опукою падають у жарке вогнище (Мирний, IV, 1955, 293); Вони в оточенні. Тривога усе росте… Росте вогонь… І прикипає до долонь метал холодний. Од знемоги бійці хитаються… Сім днів вони не їли і відбивають атаки люті ворогів… (Сос., II, 1958, 438); Працював він [О. Пушкін] до цілковитої знемоги, згризаючи по три-чотири пера на день, перекреслюючи, нещадно, рвучи й жужмлячи з прокльонами аркуші (Полт., Повість.., 1960, 472).
У (в) знемо́зі — знесилівши. Наче в нестямі, в знемозі і в забутті, бив [Іван] в камінь поляни ногами (Коцюб., II, 1955, 349).
2. також із сл. соло́дкий, приє́мний і т. ін. Стан розслаблення від повного задоволення, захоплення ким-, чим-небудь; млість, блаженство, насолода. Вони йшли, близько-близько притулившись одне до одного. Якась солодка знемога починала опановувати її всю від цього доторкання, від його ласкавого голосу… (Гр., II, 1963, 271).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 655.