ЗОБИДЖА́ТИСЯ і ЗОБИЖА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗОБИ́ДИТИСЯ, джуся, дишся, док., розм. Відчувати образу; ображатися. [Риндя:] Не знаю, як і дякувати вам, швагре… На мене зобиджатись не будете. Віддячу, віддячу (Зар., Антеї, 1962, 255); — Левку, ну чого ти причепився до мене? — з мукою в очах глянула на парубка. —А ніби що? — нарешті зобижається той (Стельмах, І, 1962, 205); — Ну, коли ви вже так загорділи, так повиростали, що й казок не визнаєте, — трохи ніби зобидившись, відповів Льошці Харитон Макарович, — то поясню вам без усяких казок-приказок (Мокр., Острів.., 1961, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 674.