ЗОЗУ́ЛИН, а, е. Прикм. до зозу́ля. Листків зеленії вуста солодке шлють зітхання… І лічить радості літа зозулине кування (Сос., Солов. далі, 1956, 26); Левко.. спідлоба вивчає веснянкувате обличчя Матвія, сміється в душі: не обличчя, а зозулине яйце (Стельмах, І, 1962, 93); // Такий, як у зозулі. [Молодиці й дівчата (жалібно):] Ой, коли б ми, нещасливі, Зозулині крила мали, То б ми з вами, козаками, День і ніч літали (Н.-Лев., II, 1956, 445).
∆ Зозу́лин льон див. льон; Зозу́лині сльо́зи (Listera) — трав’яниста рослина з гронами дрібних зеленувато-жовтуватих квітів.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 678.