ЗСО́ВУВАТИ і рідко ІЗСО́ВУВАТИ, ую, уєш, ЗСУВА́ТИ і рідко ІЗСУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗСУ́НУТИ і рідко ІЗСУ́НУТИ, ну, неш, док., перех.
1. Соваючи, сунучи що-небудь, переміщати в інше місце. Француз дивився їм [танкам] услід і зсовував кашкета на потилицю (Ю. Янов., IV, 1959, 82); Рибалки зсувають у воду човни, повні брунатних сітей (Коцюб., II, 1955, 416); Лягла [Онися] на траві в холодку й вдавала, ніби спить: розкидала руки, зсунула трохи з голови хустку, висмикала собі пасма коси й хропла на ввесь сад (Н.-Лев., III, 1956, 202); Жінка за весь час не промовила ні слова. Стояла простоволоса: теплу хустку зсунула на шию, щоб краще було слухати (Головко, II, 1957, 574).
2. Пересуваючи окремі предмети, наближати їх один до одного, збирати в одне місце, докупи. Зсувати столи на середину зали; // Наближати одне до одного; зводити. Вона ходила коло Матвія з мовчазною любов’ю. Тільки зсовувала свої густі, шовкові брови, дивилась на нього зажуреними очима (Мик., II, 1957, 312); Параскіца.. зціплювала зуби, зсувала брови (Коцюб., І, 1955, 267); Ходить сму́тний співець по хатині, Зсунув брови, заломлює руки (Л. Укр., І, 1951, 342); Ізсунули [діти] головку до головки й стиха гомонять (Вас., І, 1959, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 722.