ЗІ́БГАНИЙ, рідше ЗО́БГАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин ч. до зібга́ти, зобга́ти. Потали сніги; зелені озимі засіви веселенько потяглися вгору, виправляючи зібгане снігом листячко (Л. Янов., I, 1959, 31); Марія збентежилась, глянувши на кімнату. Все в ній було перекидане й зібгане (Кучер, Чорноморці, 1956, 71); Обушний витяг з кишені увосьмеро зібгану, притерту по краях газету і розгорнув її на столі (Кир., Вибр., 1960, 366).
2. у знач. прикм. Який зібгався, зобгався, став зморщеним, скривленим. Її зібгані безкровні губи засіпались (Гончар, Новели, 1954, 8).
3. у знач. прикм. Який зім’явся, став м’ятим. Він кинув в куток кімнати зібгану хустку (Коцюб., II, 1955, 389).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 569.