КАЛАМУ́ТИТИ, у́чу, у́тиш, недок., перех.
1. Робити каламутним, нечистим. — Нащо це ти, собачий сину, Тут каламутиш берег мій Та квапиш ніс поганий свій У чистую оцюю воду? (Гл., Вибр., 1951, 39); До самого вечора каламутили баграми воду на Пслі (Гончар, II, 1959, 226).
◊ Каламу́тити во́ду [в крини́ці] — вносити неспокій, розлад; створювати безладдя. А би до нас прийшла [Пилипиха], ..та й почне слова закидати, воду, як то кажуть, каламутити (Вовчок, І, 1955, 184); — Ходять чутки, що в румунську дивізію, котра за нами стоїть, поналазили фашистські офіцери та й каламутять воду (Гончар, І, 1954, 187).
2. також без додатка, перен. Викликати неспокій, незлагоду, незадоволення; баламутити (у 2 знач.). — Почне [Зінько] каламутити в громаді, почне коверзувати — може лиха наробити (Гр., II, 1963, 320); Найбільше каламутив Муха Іван. Після синового арешту вже, здавалося, мав би зневіритись та й замовкнути, але з ним цього не сталося (Головко, II, 1957, 254); // Підбурювати, бунтувати. Каламутить він людей, підбиває на різні неподобства, щоб ось у них, у нашого хазяїна.. млин забрати (Шиян, Баланда, 1957, 120); // Бентежити, хвилювати. Коли часом вибух гніву.. каламутив спокій, то лиш на хвилину (Коцюб., І, 1955, 375); — Іди від мене, чоловіче, не каламуть до решти мою душу, бо вона й так ледве в тілі держиться (Стельмах, II, 1962, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 74.