КАМЕНЮ́КА, и, ж., розм.
1. Збільш. до ка́мінь 2. Аж з Переяслава понавозили величезних каменюк і понакладували гори скель (Стор., І, 1957, 367); Мокрі каменюки посеред води.. вистирчали де-де з сивої мряки (Фр., IV, 1950, 419); Він зрушив ногою каменюку, і з-під неї, незграбно ворушачи клешнями, виліз великий чорний краб (Багмут, Щасл. день.., 1959, 118).
◊ Держа́ти (носи́ти) каменю́ку за па́зухою — те саме, що Держа́ти (носи́ти) ка́мінь за па́зухою (див. ка́мінь). [Герцик:] Котрий лисичить .. та лебезує, мов у вічі не вскоче [вскочить],— чи не частійше всього держе [держить] за пазухою каменюку?.. (Кроп., V, 1959, 505); Двадцять вісім літ прожив Ігор, а ніколи не носив за пазухою каменюк, ні на кого не нападав тишком (Шовк., Людина.., 1962, 313).
2. Те саме, що ка́мінь 2-4. Нав’язали моторніші цілісіньку низку каменюк (Кв.-Осн., II, 1956, 183); Щосили розмахнувши своїм довгим батогом, вартовий хльоснув хижака навідлі, і шуліка каменюкою звалився на суху землю (Досв., Гюлле, 1961, 61); 3 п’яних очей повінчався, а коли оглядівся — поруч сиділа підстаркувата Хмелівна — хазяйська донька. Засиділася каменюкою в дівках (Речм., Весн. грози, 1961, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 82.