КАНЮ́КА1, и, ж. Те саме, що ка́ня. Ой летіла канюка, постреляна з лука (Чуб., V, 1874, 833); Раз у раз на нижчих галузках обзивалися сойки та сороки, ..скиглили молоді канюки у високому, з порохна та патиччя сплетеному гнізді (Оп., Іду.., 1958, 28); * У порівн. Канюкою сидить (Номис, 1864, № 2768).
КАНЮ́КА2, и, ч. і ж., зневажл. Набридливий прохач; жебрак.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 91.