КАРБ, у, ч.
1. Виїмка, рівчик, вирізьблені або витиснуті спеціальним знаряддям на поверхні чого-небудь; зарубка, рубець. Глибоко карбами грані [келиха] обводив [ювелір], Паростки й листя по стінках виводив (Щог., Поезії, 1958, 205); На кождій палиці видно було більші або менші карби, один попри один (Фр., V, 1951, 311); * Образно. Миттю стерлись на обличчі глибокі карби (Гур., Новели, 1951, 15); // Знак, позначка, тавро. Шкорпил збирав епіграфічний матеріал, який до нього був майже не досліджений, зокрема керамічні написи — карби на ручках та шийках амфор (Вітч., 11, 1968, 216); — Повезли мене ще кудись, продали ще одному хазяїну, ще й поставили печаткою на руку вічний карб, щоб не тікала вдруге (Ю. Янов., І, 1954, 82).
2. Палиця, на якій зроблені позначки для рахунку, для лічби; бирка (див. би́рка2 1).
Затя́ти карб див. затина́ти.
◊ Ста́вити (кла́сти і т. ін.) кому на карб що — звинувачувати кого-небудь у чомусь. Все, що траплялося в місті, клалося нам на карб (Ю. Янов., II, 1958, 251); Можна б і не ставити авторові на карб ті чи інші стилістичні невправності, коли знаходиш у його першій збірці свіжі думки, яскраві образи (Вітч., 9, 1963, 219).
3. перен. Слід, спогад минулого, пережитого. Сам маючи чисте серце, де жодна дівчина чи жінка не залишила глибокого карбу, він і Марту вважав такою ж (Собко, Срібний корабель, 1961, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 102.