КА́ТОРГА, и, ж.
1. Вид кримінального покарання, що полягає в позбавленні волі, поєднаному з найтяжчими примусовими роботами, а також місце відбування такої кари. За щастя народу — ідеї свої — Батьки наші славні, в кайдани закуті, На каторгу йшли у сибірські краї… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 193).
2. перен. Надзвичайно важка, зморна праця; тяжке, нестерпне життя. Все ж то те якось уміла пані приправляти доріканням та гордуванням, що справді здавалось усяке діло каторгою (Вовчок, І, 1955, 126); — І вночі не спи, і то — роби!.. Се — мученька тяжка! се — каторга гірка! І піднесло мене, дурну, сюди служити! (Мирний, III, 1954, 148); Шахта в часи капіталістичної експлуатації природних багатств на Криворіжжі вважалася каторгою, гіршою ніж заслання в далекий Сибір (Ле, С. Голубар, 1950, 6).
3. Старовинне морське веслове судно, на яке посилали засуджених, приковуючи їх біля весел на весь час відбуття покарання; вид галери.— Три годи, як три дні, промучивсь я в проклятій неволі, на турецькій каторзі, на тих безбожних галерах (П. Куліш, Вибр., 1969, 56); [Яким:] Забрали мене татари в ясир та й продали на каторгу турецьку… Там я шість років вимучивсь… (Гр., II, 1963, 542).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 120.