КА́ХЛІ, ів, мн. (одн. ка́хель, хля, ч.; ка́хля, і, ж.). Керамічні плитки для личкування печей, стін будівель і т. ін. Піч була з зелених водолазьких кахлів (Кв.-Осн., II, 1956, 320); Піч і стіни до половини викладені бездоганною, сніжно-білою кахлею (Вільде, Пов. і опов., 1949, 254); У Києві в XVII столітті переважали типи ліпних кахлів, политих зеленою або коричневою поливою (Нар. тв. та етн., 3, 1968, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 122.