КВАСО́ЛЯ, і, ж.
1. Городня трав’яниста однорічна рослина родини бобових, що має в стручках овальні зерна. Із-за тину Вилась квасоля по тичині (Шевч., II, 1953, 164); За коморою низенький тин, зарослий гарбузинням і квасолею (Вас., III, 1960, 148); Орисі важко було перегинатися, але вона все ж таки дістала кущик квасолі (Тют., Вир, 1964, 454).
2. збірн. Плоди (овальні зерна) цієї рослини, які вживають для їжі. — Чи квасолі, чи гороху треба буде — беріть, скільки схочете (Мирний, III, 1954, 31); Пиріг з квасолею дуже смачний і м’який (Ю. Янов., II, 1958, 184); Плід у квасолі — біб, у поперечному перерізі округлий або сплющений (Овоч., 1956, 362).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 132.