Кири́ло —
1) = Константи́н святи́й — апостол слов’ян, родом грек, який разом з братом Мефодієм проповідував християнство під час місіонерських подорожей до хазар (до Корсуня-Херсонеса в Криму) і якого називали ще Філо́софом; саме там ним було знайдено Євангелію та Псалтир, «росьски письмени писано»; І. Огієнко допускає, що ті письмена й мова, яку вивчив святий Кирило в Корсуні, були стародавніми письменами й мовою наших предків; можливо, саме на їхній основі святий Кирило й склав свою глаго́лицю (давню систему слов’янського письма, яка була поширена в Моравії, Болгарії та Хорватії і якою було писано перші слов’янські книги); її заступила кири́лиця, більш ясна й легша система слов’янського письма; глаголиця поволі вийшла з ужитку, залишаючись подекуди по монастирях тільки як письмо для втаємничених; модифіковане кириличне письмо дійшло до наших днів на основі сучасної кириличної абетки, дещо видозміненої гражданською абеткою, яку опрацювали ченці-друкарі Київської лаври з наказу Петра І; це письмо має лише окремі відмінності в мовах, які нею користуються; після хазарів Кирило і Мефодій проповідували серед болгар та у Великоморавській і Паннонській державах; Папа Римський визнає слов’янську мову за богослужбову і висвячує братів на єпископів (867 p.); за церковним календарем — день Рівноапостольних Кирила і Мефодія припадає на 11/24 травня, а окремо день Святого Кирила — на 14/27 лютого, коли казали: «На Кирила Святого буває ще морозу много»;
2) (від грецьк. Kyrios — «пан, володар»; пестливі — Кири́лко, Кири́лонько, Кири́лочко, Кири́лик, Кири́лець, Кири́льцьо, Ки́рик) українізоване християнське чоловіче ім’я; в народній афористиці виступає об’єктом гумору, клинів («Дурного Кирила і Химка побила», «Кирило, набий мені барило», «Як казав Кирило, я вже не мотовило»); у народних піснях ім’я возвеличується («Три місяці ясні — три молодці красні… Другий місяць ясний — то Кирило красний») або жартівливо обігрується («Пішли до Кирильця. А Кирильцьо не ґуля, Черевички поправля»);
3) Кири́ло Кожум’я́ка див. кожум’я́ка 2.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 284-285.