КОЛУПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок,
1. перех. Руйнуючи поверхню, робити заглибини, ямки в чомусь. Один з Троянської громади.. Ціпком все землю колупав (Котл., І, 1952, 106); Батареї сміливіше пристрілюються до гусениць [танка], колупають дорогу, луплять і в лоб (Ю. Янов., І, 1954, 54); // Роблячи заглибини, відділяти, відколювати шматки чого-небудь. Гусари позабирали паннів і почали танцювати,— підковані закаблуки колупали діл, глина летіла на стільці (Н.-Лев., III, 1956, 152); — Кисляк такий, хоч ножем ріж, хоч пальцем колупай (Стельмах, І, 1962, 117): Не їдять, тільки колупають виделками прохололе м’ясо (Вільде, На порозі, 1955, 188).
◊ Колупа́ти ду́шу (се́рце і т. ін.); Колупа́ти на се́рці — про душевний біль, переживання. Кашель перестає сливе зовсім, тільки на серці частенько млоїть (щовечора щось там колупає..) (Л. Укр., V, 1956, 340); [Іван:] Правда, веселих [пісень] мало зосталось у голові, а ті, що йдуть до самого серця, то раз у раз так і колупають тобі душу… (Кроп., І, 1958, 112); Колупа́ти піч (ко́мин) — виконувати обрядову дію під час сватання (про дівчину). — Онисю, ставай колупати піч! Приїхав Моссаковський та ще й з братом, певне, з сватом,— гукнув батько (Н.-Лев., III, 1956,35); Катруся стояла, соромливо опустивши голову, коло печі й колупала пальцем комин (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 27).
2. у чому, неперех. Проникати всередину чого-небудь, видаляючи звідти якісь частинки. І зараз приступивши к ділу, Він шпеник в рані розглядав; Прикладував припарки к тілу І шилом в рані колупав (Котл., І, 1952, 285); — Не знаю, за кого ви гадаєте мене сватати?.. — Курочка починає колупати в носі (Вільде, Сестри.., 1958, 79).
3. перех., перен., фам. Одержувати великими сумами (про гроші). — Вивчися, то й будеш паном, будеш служити, гроші колупатимеш… (Мирний, І, 1954, 151).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 236.