КОЛЯ́ДНИК, а, ч. Той, хто колядує. Голоси малих колядників уже розтиналися по селу (Мирний, III, 1954, 34); Як господар і князь він мусив сидіти в теремі, ждати колядників, щоб вийти на ганок, коли вони почнуть співати (Скл., Святослав, 1954, 224); * У порівн. — Ну, дай нам спокій! Оце ж пак заходимось ходить по хатах з жартами, неначе колядники або якісь щедрівники (Н.-Лев., І, 1956, 609).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 237.