КОМПРОМІ́С, у, ч. Згода з ким-небудь у чомусь, що досягається взаємними поступками; поступка заради досягнення мети. Лібералізм держиться тільки компромісами з різнорідними, ворожими собі силами (Фр., XVI, 1955, 31); — Я пропоную вам компроміс: я відкриваю вам вільний вихід з маєтку й зобов’язуюся не переслідувати вас, а ви… ви за це даруєте мені життя… (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 104); В ідейній боротьбі для марксистів немає й не може бути ніяких компромісів, примирення принципів, згладжування докорінної протилежності між буржуазною й соціалістичною ідеологіями (Ком. Укр., 5, 1960, 41).
◊ Іти́ (піти́) на компромі́с — поступатися чимось заради досягнення мети. Він не пам’ятав такого випадку, щоб коли-небудь йшов на компроміс із власною совістю (Збан., Переджнив’я, 1955, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 253.