КОПА́, и́, ж.
1. Стіжок із 60 снопів хліба, складених колоссям усередину й прикритих одним снопом зверху. Прокинулась — нема нічого. На Йвася глянула, взяла Його тихенько сповила Та, щоб дожать до ланового, Ще копу дожинать пішла (Шевч., II, 1953, 287); Панський хліб був вже вижатий. Все поле було вкрите копами та стайками (Н.-Лев., II, 1956, 187); Оголені поля сумовито жовтіли стернями, тільки де-не-де стирчали копи й полукіпки (Дім., І будуть люди, 1964, 153); // Копиця (у 1 знач.). Де ж Катрусю пригорнула [ніч]: Чи в лісі, чи в хаті? Чи на полі під копою Сина забавляє..? (Шевч., І, 1963, 30).
◊ Не твоя́ копа́ моло́титься — це не тебе стосується. — Ти спи отам,— цикнув Артемович на сина.— Не твоя копа молотиться (Гончар, Новели, 1954, 108).
2. розм. Одиниця лічби, що дорівнює 60 (снопів, яєць і т. ін.). Латин по царському звичаю Енею дари одрядив: Лубенського шмат короваю. Корито Опішнянських слив. Горіхів Київських смажених. Полтавських пундиків пряжених І гусячих п’ять кіп яєць (Котл., І, 1952, 174); Продавала їх [раки] на копи або й на штуки (Фр., III, 1950,50).
◊ Більш копи́ ли́ха не бу́де — гірше вже не буде. [Конон:] Коли на те пішло, так більш копи лиха не буде (Кроп., II, 1958, 421); Наговори́ти (наплести́ і т. ін.) сім кіп греча́ної во́вни див. во́вна.
3. заст. Одиниця лічби грошей, що дорівнює 50 копійкам. І день і ніч працювала. Подушне платила… І синові за три копи Жупанок купила (Шевч., І, 1951, 232).
4. На Україні в XV-XVIII ст.— збори сільської громади для розв’язування судових або громадських справ. — На копу скликають, на раду громадську,— сказав Максим (Фр., VI, 1951, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 278.