КОРОГВА́, и́, ж.
1. заст. Прапор. — А корогву принесли? — Ось вона! Є! — обізвався Мажуга і, розгорнувши, підняв (Коцюб., II, 1955, 81); // іст. Військовий бойовий прапор. Хай заграють сурмачі; Сутим золотом засяють Корогви і пірначі (Щог., Поезії, 1958, 203); Хвала безсмертним Жовтим Водам, Огням козацьких корогов! (Рильський, III, 1961, 145).
2. Підрозділ у польсько-литовській армії XVI— XVII ст. та в козацькому війську. Кілька кінних корогов.. раптом повернули знову через річку, до правого берега (Кач., Вибр., 1953, 21).
3. церк. Прикріплене до довгого держака полотнище (чи бляха) з зображенням Христа або інших святих, яке несуть під час хресного ходу. Ми увійшли в церковцю.. Двома рядками стоять корогви (Н.-Лев., II, 1956, 401); З відчиненої брами Січової Покровської церкви виходив столітній батюшка з причтом, півчими, корогвами і святою водою (Довж., І, 1958, 234).
4. заст. Шматок червоної тканини, вивішуваний уранці після шлюбної ночі, якщо молода виявлялася незайманою. Біля червоної корогви казились п’яненькі молодиці і стара баба: танцювали, вибивали тропака (Стор., І, 1957, 360).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 295.