КРАСУ́НЯ, і, ж.
1. Уродлива дівчина, жінка; вродливиця. Під деревом.. стояла дивної краси висока молода красуня (Н.-Лев., III, 1956, 291); Глухою доріжкою .. ходила в саду доросла дочка учителя, красуня Маруся (Вас., II, 1959, 312); Звівши очі, Андрій побачив у вікні красуню-панночку (Довж., І, 1958, 223).
2. Про щось гарне (переважно вживається як прикладка). Сонце сипле золотим промінням додолу, .. немов ніжно-розкішно цілує землю-красуню (Фр., II, 1950, 73); Тим часом віковий бастіон слов’янства на заході — чеська красуня-столиця вирувала радісною повінню свята (Гончар, III, 1959, 457).
3. Уживається як складова частина термінів, що означають сорти яблунь, груш і т. ін. Боскопська красуня; Лісова красуня; Мліївська красуня.
∆ Нічна́ красу́ня (Mirabilis jalapa) — багаторічна трав’яниста рослина родини ночецвітних; культивується як декоративна рослина.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 329.