КРОПИВА́, и́, ж. Трав’яниста рослина, стебло та листя якої густо вкриті жалкими волосками. Бур’ян, Будяк колючий з кропивою Коло криниці поросли (Шевч., II, 1953, 317); Віра.. шугає в зарості кропиви, обжалює собі ноги (Шиян, Баланда, 1957, 184); Кропива — дводомна загальновідома рослина, дуже поширена біля людських жител (Практ. з систем, та морф. рослин, 1955, 172).
∆ Водяна́ кропива́ — те саме, що куши́р. Водяна кропива, хитаючись і сюди і туди, покрива увесь діл річки (Мирний, V, 1955, 349); Глуха́ кропива́ див. глухи́й; Соба́ча кропива́ — багаторічна медоносна та лікарська рослина. Оля дивилась на всі ці мертві руїни, що густо поросли собачою кропивою (Юхвід, Оля, 1959, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 365.