КРУТІ́Й, я́, ч.
1. Хитра та спритна в своїх учинках людина; шахрай, ошуканець. — Треба вибрати в свати доброго крутія, щоб викрутив [у Терлецьких].. зайву сотню карбованців (Н.-Лев., III, 1956, 52); Надаремне Роман.. упевняв пана, що Семен не має грошей, що він крутій і т. ін. (Коцюб., І, 1955, 106); // Нещира в своїх стосунках з іншими людьми особа; лицемір. — Ти думаєш, я люблю отих крутіїв, боягузів, пристосовників? (Рибак, Час.., 1960, 591).
2. Той, хто схильний до крутійства (у 3 знач.) (про чиновника, канцеляриста й т. ін.); бюрократ. Певне, ніхто не вміє краще за Нестора намолоти при відповідних обставинах сім мішків гречаної вовни,— а це могло мати неабияке значення для переговорів з крутіями-прикажчиками (Гончар, І, 1959, 10).
3. розм. Той, хто крутить що-небудь. Динамку [під час демонстрування фільму] крутили руками .. Денис кидав ручку, світло гасло і збуджені глядачі кричали: — Давайте крутія! (Тют., Вир, 1964, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 376.