КУ́ПА, и, ж.
1. Велика кількість чого-небудь складеного, зсипаного горою водному місці; гора (у 2 знач.). Сніжинки.. крутилися, збивалися в купу, і та купа росла, більшала і, наче стовп, піднімалася вгору (Мирний, IV, 1955, 303); // Велика кількість яких-небудь предметів, складених один на одний. Зверху, на високій купі [дров], лежала біля самої стіни здоровенна вербова колода (Гр., І, 1963, 421).
Димові́ ку́пи — купи бадилля з перегноєм і т. ін., які спалюють для захисту рослин від приморозків. Ефекту в боротьбі із заморозками можна досягти, спалюючи димові купи (Хлібороб Укр., 10, 1965, 14); Зно́сити (зсипа́ти і т. ін.) на (в) ку́пу — згромаджувати що-небудь горою в одному місці. Максим і Яків привезли перший віз і зсипали пісок на купу (Л. Укр., III, 1952, 663); Уляна зривала на городі гарбузи, плутаючись в довгому огудинні, зносила на купу (Тют., Вир, 1964, 396); Лежа́ти ку́пою (ку́пами) — бути складеними один на одний. Сонце пригріває, всюди по узліссю лежать купами зимові селянські шкури — в самих сорочках ходять по полю дядьки (Гончар, II, 1959, 221); Ло́вчі ку́пи — купи бур’яну для приманювання й виловлювання сільськогосподарських шкідників. Ловчі купи розміщують ранньою весною по краях бавовникового поля на відстані не менше як 20 м одну від одної (Техн. культ., 1956, 265).
◊ Змі́шувати (зміша́ти) в одну́ ку́пу — не розбираючи, без достатнього обгрунтування змішувати різні речі. — Ну, добалакався до краю. Коли вже справника з заробітчанами змішав в одну купу — далі йти нікуди. Досить! (Головко, II, 1957, 196); Ле́две трима́тися ку́пи — майже розпадатися. Сорочка, правда, у нього з червоного ситцю, але вона вже ледве трималася купи (Чаб., Катюша, 1960, 22); Таке́, що й ку́пи не де́ржиться див. держа́тися.
2. перен. Те саме, що гру́па 1. Перед коршмою [корчмою] стояла досить велика купа селян (Фр., VII, 1951, 323); — Ми уміємо і гуртом працювати. Недарма у нас кажуть: «Де людей купа, не болить біля пупа!» (Головко, II, 1957, 501); Біля них збилася жаркою купою отара (Гончар, Тронка, 1963, 5); — От тут стежечка, що я її вчора не доглядівся, а тут купа вишеньок (Вовчок, VI, 1956, 230); На південь за пологими левадами та сіножатями, за купами вільхи та верболозу, проти синього неба ясно вирізувалась ламана смуга горяного берега Росі (Н.-Лев., III, 1956, 7).
◊ До ку́пи — в одне місце, усіх разом.— Видно, чорт сім пар лаптів стоптав, поки вас [дівчат] до купи зібрав! (Мирний, І, 1954, 76); Жи́ти при ку́пі — жити разом. Потім ще й Семен оженився. Не дав Прохор ділитися — живи при купі, бо чим його ділитись? (Мик., II, 1957, 76); Іти́ ку́пою (рідко при ку́пі) — йти разом, гуртом. Ішли вони купою, всі весело розмовляли (Мирний, II, 1954, 183); Всі ріпники, що йшли при купі, розгомонілися (Фр., V, 1951, 300); Мала́ ку́па — вигук у дитячій та інших розвагах, після якого влаштовується загальна сутичка і всі валяться один на одного, а також назва цієї гри. Позскакували [молодиці] в санчат та й собі туди — пхаються, падають … А чоловіки: — Мала купа! мала купа! на купу! на купу!.. (Мирний, II, 1954, 194); Учні скористалися з вільних хвилин і почали гратися в «малої купи» (Сміл., Сашко, 1957, 30); Трима́тися ку́пи — триматися разом. Як будемо триматися купи, стовчемо панів і в ступі (Стельмах, І, 1962, 561).
3. перен., розм. Велика кількість чого-небудь. [Павло:] Один ляпне, другий не розчолопа, а третій не второпа, і стане така купа брехні, що й в оберемок не забереш (Кроп., II, 1958, 370); Повернулися [Сердюки] незабаром [з міста] з купою практичних новин, пожвавілі (Гончар, І, 1959, 42).
Ку́па (ку́пою) на ку́пі — дуже велика кількість чого-небудь. Скрізь по селах шибениці; Навішано трупу — Тільки старших, а так шляхта — Купою на купі (Шевч., І, 1951, 119); Не сумуйте, що купа на купі Всі поляжем за діло святе (Граб., І, 1959, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 400.