КІВШ, ківша́ і ковша́, ч.
1. Кругла відкрита посудина з ручкою для зачерпування води (вина, меду тощо). Марченко.. поприліплював свічки до ківшів (Н.-Лев., IV, 1956, 99); — Хочеш, почну частувати Медом з нового ківша? (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 68); * У порівн. Зачерпнув [Єгор] великою долонею, мов ковшем, чистої води й хлюпнув нею на Зіньку (Шиян, Баланда, 1957, 78).
◊ Ви́пити (сьорбну́ти і т. ін.) [свій, по́вний] ківш ли́ха; Зна́ти (зазна́ти, скуштува́ти і т. ін.), почо́му (почі́м) ківш ли́ха див. ли́хо.
2. спец. Велика металева посудина в різних механізмах для зачерпування, розливання тощо. З допомогою ковша, установленого на автонавантажувачі, вантажать, перевалюють і транспортують сипкі матеріали (Наука.., 10, 1956, 7); А він — про свій Катеринослав, і як пахне чавун, коли ллється в ківш (Юхвід, Оля, 1959, 204); Ківш екскаватора.
3. спец. Те саме, що кіш1 5. В сінях млин: теліпається ківш, крутиться колесо й шестерня, але борошно сиплеться з-під каміння в довгу шовкову торбу (Н.-Лев.,. II, 1956, 411); Зерно засипається в ківш.., звідки воно надходить у подрібнювальну камеру (Наука.., 3.V 1956, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 158.