КІСТЬ, ко́сті, ж.
1. Те саме, що кі́стка 1-3. Після бійки Семен лежав на соломі, і всі кості йому боліли (Л. Укр., III, 1952, 638); Царю проклятий, лукавий, Аспиде неситий! Що ти зробив з козаками? Болота засипав Благородними костями (Шевч., І, 1951, 250); Вироби київських і новгородських ювелірів, різьбярів по кості.. і досі викликають подив своєю витонченістю і майстерністю виготовлення (Іст. укр. літ., І, 1954, 26).
∆ Слоно́ва кість див. слоно́вий.
◊ Бі́ла кість, зневажл.— про людину знатного, дворянського походження. Його чорний шлик віявся по плечах. «Рубай, брати, білу кість!» (Ю. Янов., I, 1954, 247); Кі́стка від ко́сті, кров від кро́ві див. кі́стка; Кістьми́ лягти́ (полягти́) — загинути в бою, на полі битви. — Лучче [краще] полягти Кістьми в степу, в своїй країні, Ніж з неї заочі піти І бути славним на чужині! (Черн., Поезії, 1959, 320); Плоть від пло́ті, кість від ко́сті див. плоть; Ти́снути (сти́снути і т. ін.) кого, що, аж ко́сті тріща́ть (затріща́ли) — те саме, що Ти́снути (сти́снути і т. ін.), аж кістки́ тріща́ть (затріща́ли, затріща́ть) (див. кі́стка); Ті́льки (лиш, сама́) шкі́ра (шку́ра) та ко́сті; Одні́ (самі́, ті́льки) ко́сті та шку́ра — те саме, що Ті́льки (лиш, сама́) шкі́ра (шку́ра) та кістки́ (див. кі́стка). Були вони — сама шкіра та кості (Гончар, II, 1959, 75); Широ́ка кість; Широ́кий у ко́сті — коренаста, кремезна людина, тварина. Бовдюг — дядько в кості широкий (Тют., Вир, 1960, 80).
2. тільки мн. Те саме, що кі́сточка 3. В одному місці грали [татари] в кості, у другому в карти (Коцюб., І, 1955, 393); Солдати грали в кості (Рибак, Час.., 1960, 353).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 170.