КІ́ШКА, и, ж.
1. Самка кота. Чує кішка, де миша є (Номис, 1864, № 9847); Коло нього лежала його вірна кішка з трьома маленькими сіренькими.. котенятами (Григ., Вибр., 1959, 124); * У порівн. Вона.. витрушувала сіно з-за пазухи та пирхала, як кішка, що понюхала перцю (Н.-Лев., II, 1956, 317).
◊ Жи́ти (бу́ти і т. ін.), як кі́шка з соба́кою — постійно бути в незгоді. Ми.. живемо з ним, як кішка з собакою (Добр., Тече річка.., 1961, 27); Зна́є кі́шка, чиє́ са́ло з’ї́ла — про того, хто винен і почуває свою провину перед ким-небудь. — Ага, знає кішка, чиє сало з’їла.. Не втечеш моїх рук! (Мирний, III, 1954, 292); Кі́шці хвоста́ зав’яза́ти див. зав’я́зувати; [Чо́рна і т. ін.] кі́шка пробі́гла помі́ж (між) ким — хтось посварився з кимось, між ким-небудь виникла незгода. Чорна кішка пробігла поміж ними і сполохнула той лад, який досі був (Мирний, III, 1954, 297).
2. техн. Невелика кітва.— Сідай, Миколо, в човен та тікай на море; закинь там кішку та й стій (Н.-Лев., II, 1956, 233); // Пристрій у вигляді невеликої кітви з 3-4 лапами для піднімання підводних кабелів та затонулих предметів.
3. тільки мн. Те саме, що кі́гті 2; // Загострені зубці, насаджені на пластини особливої форми, які прикріплюють до гірського взуття під час ходіння по льоду, скелях і т. ін. Кішки являють собою загострені зубці, насаджені на пластини особливої форми, і одягаються на гірське взуття (В дорогу, 1953, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 172.