ЛАВР, а, ч.
1. (Laurus). Південне вічнозелене дерево або кущ, висушене листя якого вживають як приправу до страви. Орішник широко повис; Черешні з лаврами сплелися; Сяга до неба кипарис (Щог., Поезії, 1958, 233); // Висушене листя такого дерева. Ярина.. принесла.. казанок, у якому булькотіла юшка, миску з сочивом. У світлиці запахло лавром, .. перцем (Скл., Святослав, 1959, 31).
2. перев. мн. Вінок, гілка цього дерева як символ нагороди, перемоги. — Поети, мов діти, їм милі тріумфи, і лаври, і квіти, І вабить їм очі великая слава (Л. Укр., І, 1951, 111); Зустрічайте його [А. Бучму] ви литаврами. Він сьогодні закиданий квітами, він сьогодні увінчаний лаврами (Тич., II, 1957, 37); // тільки мн., перен. Про успіх, славу, визнання. Не заздрю лаврам писак І прилизаним трубадурам (Еллан, І, 1958, 169); Ще більше хотіла б Софія і взагалі не бути ніде похованою, якось обминути їхні ідіотські склепи і поносити лаври святої ще за життя (Гончар, Таврія, 1952, 132).
◊ Добува́ти (добу́ти, здобува́ти, здобу́ти і т. ін.) ла́врів (ла́ври) — досягати успіху, визнання і т. ін. — Я буду давати концерти на фортепіані.. Добудемо собі лаврів (Н.-Лев., IV, 1956, 185); При недавніх виборах.. він.. здобув собі нові лаври (Фр., III, 1950, 248); Ла́ври Геростра́та — ганебна, сумна слава; Ла́ври чиї не даю́ть спа́ти кому — хтось заздрить чиїм-небудь успіхам; Пожина́ти ла́ври — користуватися наслідками чого-небудь. Хай книжка лежить собі, а ми, братко, давай пожинати лаври (Вас., І, 1959, 347); Спочива́ти (спочи́ти) на ла́врах — заспокоюватися на досягнутому. Драма художника Сагайдака виникає тому, що художник непомітно для себе, спочивши на лаврах минулих звершень, загруз у самозакоханості (Літ. газ., 11.III 1959, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 430.