ЛА́ДАН у, ч. Ароматична смола, яку добувають із тропічного дерева босвелії; використовують звичайно для куріння під час виконання релігійних обрядів. Кинулася Настя хату прибрати і сіни упорати, а Наум засвітив свічечку і ладаном покурив (Кв.-Осн., II, 1956, 85); У напівтемній церкві вогко, пахне пліснявиною, ладаном і воском (Кочура, Зол. грамота, 1960, 219).
◊ Дба́ти про ла́дан і (та) домови́ну, заст.— готуватися до смерті. — Пху на тебе, сатано! Тобі час би вже про домовину та ладан дбати, а він тобі он що! (Н.-Лев., IV, 1956, 221); [І] ла́даном не ви́куриш кого — ніяк не можна позбутися когось. Та часом і свій брат запорожець, як було убереться в хату, то й ладаном не викуриш (Мирний, І, 1949, 183); На ла́дан ди́хати — бути близьким до смерті. [Мотря:] На ладан дихаю, мабуть, скоро здохну (Кроп., II, 1958, 360); Як чорт [нечи́стий] від ла́дану тіка́ти (втекти́) від кого —чого — всіляко уникати кого-, чого-небудь. Весілля — Клим мій там, Клим бенкет носом знає, А діло? Клим, як чорт від ладану тікає (Бор., Тв., 1957, 136); Як чорт (ді́дько) ла́дану боя́тися кого, чого — дуже боятися кого-, чого-небудь. Коли б її змалечку привчили шанувати труд,.. вона б не боялась, як чорт ладану, ні села, ні робітничого селища (Збан., Переджнив’я, 1960, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 433.